Історія та суспільно-економічні процеси на Кримському півострові до 2014 року
Історія та суспільно-економічні процеси на Кримському півострові до 2014 року
Мета: ознайомити учасників із ключовими історичними подіями стосовно історії Криму, викликами, висвітлити елементи нівеляції російських стереотипів стосовно «російської історії Криму».
Ключові повідомлення: Історія Криму - місце російських історичних фальсифікацій. Крим був інтегрований в європейську культурну, історичну ойкумену. В Криму відбулося формування та становлення кримських татар, як корінного народу півострова. Російська історія Криму – історія колонізації регіону, знищення культури та ідентичності кримських татар. Російська імперія, РФ проводила системний геноцид кримських татар (масові депортації). Крим завжди мав тісний звʼязок з Україною, спільну європейську історію. Український Крим – можливість відновлення та розвитку.
Історія як зброя для рф
Питання Криму для рф, спроба анексії українського півострова стало однією з основ внутрішньоросійського консенсусу у підтримці путінського режиму росіянами. За даними російського Левада_Центру в 2014 році, після окупації АР Крим та м. Севастополь рейтинг підтримки путіна досяг максимальних показників з 2000 року. В травні на підтримку путіна висловлювалося 83% респондентів. Окупація та спроба анексії Криму стали для рф черговим джерелом легітимності недемократичної влади путінського авторитарного режиму.
Протягом років окупації влада рф здійснює на Кримському півострові політику неоколонізації, (повторної колонізації), відбувається цілеспрямована російська «інтеграція» Криму в культурний, історичний простори, простір ідентичності. Для цього рф застосовує політичні, економічні соціальні інструменти та складові політики пам'яті. Соціальний та культурний, комеморативний кримський простір маркується відповідно до російських історичних наративів про “російський Крим”, “російську історію Криму”, “Крим, як частину саме російської культури”. Ті історичні наративи, які не вкладаються у відповідну історико - пропагандистську рамку відкидаються рф.
Історія для рф грає роль ідеологічної зброї підтримки окупації, виправдання російських репресивних дій. Російські історичний дискурс та відповідні наративи передбачають цілковите обгрунтування «цивілізаційної» законності російської політики геноциду проти українців та кримських татар. Заперечується українська ідентичність, кримські татари піддаються системним репресіям. У 2014 році у посланні до Федеральних зборів кримська історія була вчергове включена до російського арсеналу ідеологічної зброї, пропагандистських наративів, стала підґрунтям для обґрунтування репресій із створення російського Криму. Зокрема, путін вказував, що саме в Криму «знаходиться духовне джерело формування багатоликої, але монолітної російської нації та централізованої Російської держави. Адже саме тут, у Криму, у стародавньому Херсонесі, або, як називали його російські літописці, Корсуні, прийняв хрещення князь Володимир, а потім і хрестив усю Русь». А історія Криму фактично є російською історією. Адже й київський князь Володимир є “русским князем”.
Президент рф неодноразово заявляв, що «Крим, Севастополь та Херсонес мають важливе значення для Росії: ці місця стали колискою російської духовної самосвідомості». https://www.vesti.ru/article/2538405.
Окупація Криму в 18 столітті інтерпретувалася російським президентом не як акт анексії території Кримського Ханства, досягнення безпекових та економічних цілей Російської імперії, знищення кримськотатарської державності, а як «приєднання Криму до рф», який якби приніс до регіону розвиток. В 2017 році росіяни декларували, що українська «Керч найдавніше місто рф» https://rg.ru/2017/01/31/reg-ufo/kerch-nazvali-samym-drevnim-gorodom-rossii.html. Російські наративи стосовно Криму виправдовувала агресію та війну та стали провідниками цілей політики відновлення неоімперськості.
Начерк. Історія українського Криму від минулого до наших днів.
Історично українці та кримські татари перебували у постійному контакті, взаємних економічних, культурних, політичних впливах, створювали союзи та мали й системні конфлікти. За словами істориків: «обидва народи зблизило їх поневолення Російською імперією та прагнення до звільнення від національного гніту» (Антонюк).
Історія Кримського півострову є частиною історії європейського континенту. З найдавніших часів в Криму виникали та зникали десятки археологічних культур, частина яких була спільною для Європейської ойкумени. Кімерійці, таври, скіфи, грецькі колоністи, римляни, готи, сармати залишили свій слід в кримській історії України. Гуни, печеніги та половці, візантійська спадщина займали щільне місце в кримському історичному просторі, культурі як «будові буття». В Криму зустрічалися культури венеційців, генуезців та аланів та греків. В регіоні є спадок Великого князівства Литовського. На території Кримського півострову відбувся етногенез кримськотатарського народу. Майже 400 років існувало Кримське Ханство, яке формувало постійні звʼязки та тісні військово-політичні союзи з українцями. Українські історики вказують, що один зі стереотипів, який системно культивувався російською владою, поширювався в історичній літературі, відбивався в суспільній свідомості в тому, що «кримські татари прийшли на півострів із «монголо-татарською ордою», що вдерлася на Причорноморські землі ще у XIII столітті» (Історія Криму та кримськотатарського народу. Навчальний посібник. / Бекірова Г., Іванець А., Тищенко Ю., Громенко С., Аблаєв Б. – К.: «Кримська родина»; «Майстер Книг», 2020. – 200 с.). Одночасно, ще з 11 століття розпочався процес формування кримськотатарського народу через взаємодію різних етнічних груп, які проживали в Криму в той час. Після виникнення Кримського ханату різні етнічні групи поступово увійшли до складу нового народу. За історичними даними - першими мешканцями України, засвідченими писемними джерелами, були кочові скотарі-скіфи та кіммерійці, які мешкали на степу, що займав як материкову частину України, так і Кримський півострів.
Водночас Північне Причорномор'я знаходилося на перехресті торговельних шляхів – «де Євразійський Степ зʼєднувався з морем», в цих торговельних процесах завдяки Римській імперії брало участь й Середземноморʼя. До регіону надходили торговельні шляхи із Центральної Азії. Історики вказували, що «судноплавні річки Чорноморського басейну привабили сюди у IX ст. купців-воїнів варягів, а надалі русів. Наголосом в історії цього перехрестя стала монгольська доба, коли торгівля через генуезькі колонії звʼязала середземноморські країни з Центральною Азією та Китаєм» (О. Галенко), пізніше Крим і Київ були воротами одного торгового маршруту, який проходив через Центрально-Східну Європу з півночі на південь (Б. Черкас). Протягом століття відбувалася складна взаємодія кримських татар та українців, укладалися військові союзи. Ще у 1521 році перший кошовий отаман Війська Запорозького Остафій Дашкевич разом із кримським ханом Мехмедом ІI Гераєм вирушив військовим походом на Москву. Під час українських визвольних змагань утворився союз хана Іслама ІІІ Герая і Богдана Хмельницького.
В 18-му столітті відбулася перша окупація та анексія Кримського півострову Російською імперією, яка прагнула контролю над регіоном, виходу до Чорного моря, розвитку торговельних шляхів із Середземноморськими країнами. Російська імператриця Катерина II ліквідувала Кримське Ханство в 1783 році. З тих часів почалася посилена колонізація Криму з боку російських керманичів. Продовжували зʼявлятися імперські обґрунтування щодо російської історії Криму та приналежності Криму Росії. При цьому ігнорувалася давня та глибока історія культурних, історичних звʼязків з Європою, європейськими народами, становлення та функціонування кримськотатарської держави, глибокі звʼязки з українськими елітами.
До анексії Росією (1783 р.) на території Кримського ханства, кримські татари становили понад 92% населення. Згідно з матеріалами пʼятої ревізії 1795 р. у Криму проживало 157 319 осіб, з них — 126 тис. кримських татар. За історичними свідченнями - перше російське населення півострова склали по суті військові, введені сюди відповідно до умов “Кучук-Кайнарджійської угоди” (Якубова). Проте поступово мілітаризація Криму, міграція в умовах кріпосництва змінювала демографічну картину Криму. Відставні солдати заснували села Петровська Слобода, Зуя, Мазанка, Ізюмівка та ін. Внаслідок державної колонізації населення півострова зросло на 70 тис. осіб, сягнувши на середину ХІХ ст. 315 тис.
Російська імперія системно колонізувала Крим. Наприкінці 18 ст. - на початку 19 ст. мали місце заміщення населення, перерозподіл ресурсів, обґрунтування російської належності Криму, формування «проросійських еліт» в Криму, кооптація лояльної кримськотатарської знаті та духівництва. Це процес супроводжувався суттєвим обмеження прав кримських татар на земельні ресурси, свободу релігії, розвиток освіти. Після анексії Кримського ханату 1783 р. Російською імперією російські можновладці стали називати кримську землю грецькою назвою Таврика, але назва Крим зберегла популярність. За указами російської імператриці Катерини ІІ від 13 (2) і 19 (8) лютого 1784 р., на території анексованого Кримського ханату була утворена Таврійська область, а 20 жовтня 1802 р., згідно з указом російського імператора Олександра І, заснована на тих же землях Таврійська губернія, яка проіснувала до 1921 р. (Галенко).
Протягом століть російського володарювання в Криму «російська експансія», за характеристиками істориків, - «поглибила етнічний конфлікт відверто дискримінаційним напрямом урядової політики й масовими виселеннями та переселеннями корінного населення». Постійні депортації фактично призвели до знелюднення Кримського півострова, спостерігалися «виразні ознаки гострого конфлікту між кримськотатарським населенням, з одного боку, і росіянами й іноземними колоністами, з другого». Киримли, турецький історик схарактеризував 1783–1883 роки як «чорне століття» для кримських татар.
Протягом 18-19 сторіч російська імперія проводила політику постійного тиску на кримських татар, обмежуючи права та релігійні свободи, спалюючи духовні книги, забираючи землю, ресурси. Значна частина корінного народу була вимушена виїхати за межі Криму. Своєю чергою відбувалося заміщення населення, заселення Криму колоністами. За період 1805–1914 рр. зменшилась вдвоє загальну кількість мечетей: з 1556 до 729, зниклі духовні заклади. (Л. Якубова). З 1783 р. обсяг земель, які перебували у кримськотатарських власників, зменшився у 4 рази (на поч. ХІХ ст. кримські татари володіли 600 тис. десятин казенної землі, а за сто років – лише 145 тис.). Більшість кримських татар проживала у сільський місцевості, 60 % кримськотатарських селян були безземельними, що перевищувало середній кримський показник у 1,5 раза.
У першій половині ХІХ ст. Російська імперія розбудовувала Чорноморський флот, засновувалися російські школи, церкви та монастирі, тривав перерозподіл земельних ресурсів на користь російських поміщиків, іноземних колоністів, російських чиновників, будувалися інфраструктурні обʼєкти. Кримська війна 1854-1855 рр. спричинила подальші утиски кримських татар, яких підозрювали у «неблагонадійності» та симпатіях до Туреччини. Внаслідок цілеспрямованих дій російської влади тисячі кримських татар були змушені емігрувати. Зокрема у травні 1855 р. імператор Олександр ІІ вказував, що не тільки не треба заважати «переселенню татар до Туреччини», але навіть «скористатися сприятливою нагодою для звільнення краю від цього населення». Внаслідок цілеспрямованої російської політики Крим тоді залишило 192,4 тис. кримських татар і ногайців. Наступна російсько-турецька війна 1877–1878 рр. спричинила виїзд 80–90 тис. кримських татар.
Попри це, у 80-х роках 19 століття діяльність кримськотатарських просвітників сприяла культурному відродженню кримських татар. Видатний просвітник, кримчанин Ісмаїл Гаспринський започаткував газету «Терджиман», яку дозволили видавати татарською та російською мовами. Видання існувало до 1918 року, протягом десятиліть це була єдина газета тюрко-мусульманських народів Російської імперії, мало попит на Кавказі, Поволжі, Уралі, Центральній Азії.
Трагічною була кримська історія початку XX століття. Під час Лютневої революції 1917 року створювалися комітети громадської безпеки, які підтримували новий уряд. Влітку-восени 1917 р. формувалися ради селянських депутатів. Розпочалася й кримськотатарська революція 1917 – серпень 1919 рр., яка носила національно-демократичний і національно-визвольний характер. Створювалися органи загальнонаціонального самоврядування у формі системи мусульманських комітетів, було обрано перший Курултай Кримськотатарського народу під проводом Н. Челебіджіхана, якого було розстріляно більшовиками в 1918 році. В підсумку в листопаді 1920 р. червоні захопили Крим, розпочалося насаджування комуністичного режиму, діяльність революційних комітетів та ЧК. Внаслідок дій більшовиків у 1921 році в Криму почався страшний голод. За даними Крим ЦВК, голод у Криму спричинив зменшення населення на 21%.
Більшовики почали проводити політику «коренізації», зокрема й для того, щоб «прапор» світової революції було поширено на Схід. 18 жовтня 1921 року було створено Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку, її першим головою став кримський татарин Велі Ібраїмов, якого репресували вже в 1928 році. Історики вказують, що в цілому Кримська АРСР була цілком інтегрована в загальносоюзний організм, залишаючись при цьому тісно пов’язаною з економічною інфраструктурою України (Антонюк). Водночас АРСР існувала тільки чверть століття, її ліквідував сталінський режим після насильницької депортації кримських татар з Криму 18 травня 1943 року, акту геноциду проти кримських татар. Дослідники вказували, що у перші роки існування автономії почалося активне вивчення історії та культури корінного народу Криму. Однак, вже у другій половині 20-х років національні еліти було піддано репресіям, відбувалася колективізація, боротьба із «місцевим націоналізмом». В 1938 рр. протягом одного дня 17 квітня були розстріляні найвизначніші представники кримськотатарської інтелігенції.
Друга світова війна принесла в Крим німецьку окупацію, страждання цивільного населення. В цілому за узагальненими даними громадянської комісії обліку жертв злочинів німців на території СРСР станом на 01.03.1946 р., Кримська область втратила близько 135 тисяч мирних громадян і військовополонених, 85447 було вивезено на примусові роботи в Німеччину. Після звільнення Криму від нацистів, 18 травня 1944 року радянська влада здійснила акт геноциду проти кримських татар, цілий народ протягом 3-х днів було депортовано з території Криму, за безпідставними звинуваченнями етносу в колабораціонізмі з нацистськими окупантами. Депортаціям було піддано вірмен, греків, німців, які проживали в Криму. Після депортації кримська автономія була ліквідована в 1944 році. За даними відділу спецпоселень НКВС СРСР, у листопаді 1944 р. в місцях виселення опинилися 193.865 кримських татар.
Протягом перших півтора року після депортації в Узбекистані померло майже 30.000 кримських татар. В Криму вичавлювали навіть історичну пам'ять про кримських татар, було змінено історичні назви майже всіх населених пунктів, заборонялося вивчення кримськотатарської мови та історії. Кримських татар, які поверталися з фронту також відправляли в місця депортації. Кримські татари змогли повернутися до Криму тільки наприкінці 80-х років після десятиріч ненасильницького спротиву, коли радянський Союз знаходився в стадії розпаду.
Після депортації кримських татар в регіоні склалася критична соціально-економічна ситуація. Заміщення населення не допомогло економічній стабілізації. Тогочасні економічні радянські звіти говорять про занепад сільського господарства, виробництва, інфраструктури, складну соціально-демографічну ситуацію. Приміром, площа зернових культур у Криму в 1953 році – 661,4 тисячі гектарів – була меншою не тільки за два попередні роки, про що вже сказано вище, а й від посівів 1940 р. (742,3 тисячі) і навіть 1913 р., коли цей показник становив 770 тисяч гектарів (Народное хозяйство Крымской области).
5 лютого 1954 р. Рада Мiнiстрiв Росiйської Федерацiї ухвалила постанову «Про передачу Кримської областi зi складу РРФСР до складу УРСР». В рф часто-густо говорили, що це “подарунок Хрущова”, однак відповідне рішення мало економічну та соціальну, безпекову причину та було колегіальним на рівні ЦК КПРС, Президії Верховної Ради Союзу РСР. Основні причини полягали у потребах розв'язання соціально-економічних проблем: «враховуючи територіальне тяжіння Кримської області до Української РСР, спільність економiки та тiснi господарськi i культурнi зв’язки мiж Кримською областю та Українською РСР, Рада Мiнiстрiв РРФСР ухвалює: вважати доцiльним передачу Кримської області зi складу РРФСР до складу УРСР». Відповідну постанову було вирішено направити на затвердження Президії Верховної Ради СРСР. Президія Верховної Ради Союзу РСР 19 лютого 1954 р. видала указ «Про передачу Кримської областi зi складу РРФСР до складу УРСР». За оцінками істориків, Кримська область, яка на початку 1950-х рр. переживала економічний занепад та стагнацію, після входження до складу УРСР за 15-річний термін змогла перетворитися на передовий регіон курортного господарства та масового туризму в СРСР (Бажан). Входження тодішньої кримської області до складу Української СРСР було спричинено суттєвими економічними проблемами регіону, які було викликано масовою депортацію кримських татар радянським режимом, викликами соціального розвитку, тотальним економічним занепадом та кризою управління. Тільки владнання цих питань дозволило розпочати кримське відновлення, а входження до України стало не “подарунком”, а економічно та управлінські вмотивованим кроком радянського режиму, детермінованими економічною та соціальною необхідністю, рішення ухвалювалося радянськими органами влади колегіально на рівні тодішнього керівництва СРСР, РРФСР та УРСР та дозволило частково вирішити складні економічні та демографічні проблеми.
