Вірш вихідного дня
Літо йде помаленьку до жнив.
Мочить ноги у річечці босі.
Червень торбу на вишні пошив,
Липень вишні збирає у фосі.
Серпень буде зерно молотить.
Та й по літу, та й вересень, школа.
Як шахеди оці пережить...
Як забути, що ти сивочола...
Що зігнутись - це купа проблем.
Що підбігти - це вже нереально.
Як здолати в душі своїй щем,
Не дивитись на зорі печально.
Як та як... Та все менше підстав
Намагатись цей світ зрозуміти.
Тут болото, тут річка, тут став,
Тут гамак, карусель а тут діти.
Ну а тут все гуде, і гуде,
Нерви в нас, як розтягнуті міхи.
Вітер берегом мовчки бреде
І зриває з гілляки горіхи.
Ніби й все, як колись, ніби й все...
Тільки мало мені перспективи.
Тільки змій в лапах іскри несе,
Палить ними усі мої ниви.
І я маю - непевну ходу,
Три шахеди, два дрони, ракету.
І картоплю уже молоду,
І з віршами дві книжки й касету.
Все змішалось, як в мисці салат.
Тільки ця мішанина фатальна.
Тільки в мене старенький халат
І навколишня дійсність безжальна.
Авторка Галина Потопляк
10.07.25 світлина з мережі
